115 років тому на Ямпільщині відкрили залізницю
Про це на своїй сторінці в Фейсбук написав директор музею Трудове братство М.М. Неплюєва Валерій Авдасьов
«Зараз, коли триває війна з Росією, будь-яка тема набуває політичного звучання. Для краєзнавця, який живе в районі Хутора Михайлівського – писати важко. Адже за Хутором Михайлівським починається агресивний «руcкій мір». Тому сьогодні це – кінцева станція. Тупик. Барикада на кордоні з Росією. Але, все ж таки, спробую розповісти про історію транспортної артерії, з якою пов’язане наше життя.
31 липня 1907 року (12 серпня за нов. ст.) на станції Хутір Михайлівський відбувалось урочисте зібрання. Місцевий люд, губернські начальники і духовенство відзначали важливу подію: закінчення будівництва нової залізничної лінії Навля – Конотоп (211км). З відкриттям цієї ділянки запрацювала магістраль Москва – Київ.
Газета «Киевлянин» від 31.07.1907р. сповіщала: «Построена она Обществом Московско-Киево-Воронежской железной дороги. Всё движение между Москвой и Киевом направится через Конотоп и Брянск, так как конкурировавшее до сих пор направление через Курск, оказывается теперь на 142 версты длиннее брянского. Железная дорога построена в один путь, но по типу магистральных дорог. Все искусственные сооружения пути (трубы, мосты, путепроводы) – каменные и железные. Верхнее строение железной дороги по своей конструкции обеспечивает возможность движения быстроходных пассажирских паровозов со скоростью 60 верст в час. На линии возведено 90 мостов. Самые крупные из них: мост через реку Сейм, отверстием в 160 сажень (341м), мост через р. Неруссу – 80 саж., мост через р. Ивот – 50 саж. (107м). Общая стоимость постройки новой линии с подвижным составом – около 13 млн. рублей».
Для нашого краю залізниця не була дивиною. Перша вузькоколійка з’явилась тут у 1893р. Але новий ширококолійний стальний шлях, збудований згідно передових технічних стандартів, змінював не лише географію, ландшафт, краєвид — він змінював уявлення про простір і час. Подолати відстань між Києвом і Москвою (805 верст) за 19 годин! Сісти у вагон у Конотопі і вийти на перон у Римі – це було цивілізаційне зрушення.
Ось як описує паризький журналіст Альбер Грас’є свою подорож до наших місць: «У перші дні серпня 1908 р. я вирушив до Росії… Проїхавши Краків і Львів, я перетнув кордон у Бродах. І вранці 4-го серпня вже був у Києві, прикрашеному прапорами на честь іменин імператриці. Там я пробігся по древніх церквах із золотими куполами і того ж вечора поїхав потягом до Янполя. Я прокинувся біля Конотопу, де низенькі будиночки із зеленими дахами ховались за деревами. На величезній рівнині кипіли жнива. Чорна земля зораних ланів перемежалась із золотом пшениці. Великі ліси з обох боків відтіняли кромку небес».
На щойно відкритій ділянці знаходились станції: Навля, Алтухово, Холмечи, Суземка, Зерново, Хутір Михайлівський, Янпіль, Терещенська, Кролевець, Алтинівка, Мельня, Конотоп.
Цікаво, що чимало станцій відкрились через багато років, вже за радянських часів: Макове (1922р.), Неплюєве (1926р.), Брюловецький (1927р.), Пиротчино (1931р.), Лопшин (1934р.) Ще через 30 років, у 1954 р. – прокладена друга колія. А у 1967 році – здійснена електрифікація, і залізниця здобула приблизно той вигляд, який ми звикли бачити.
Хочеться вірити, що фізичний шляховий тупик, який виник на кордоні, і тупик метафізичний, створений імперським «рускім міром», буде подолано. І магістраль колись знову стане міжнародним залізничним транспортним коридором», – написав історик.