«Похований між школою та садочком в Маріуполі»: рідні загиблого Нацгвардійця зі Степного Владислава Шевцова досі не можуть попрощатись з героєм
Чотирнадцятого квітня в Маріуполі загинув двадцятидворічний нацгвардієць Владислав Шевцов з села Степного. Владислав проходив службу в бригаді 3011, яка дислокувалась в Кривому Розі, але виконувала бойові завдання в Приазов’ї.
Наш земляк перебував у Маріуполі з 8 лютого і там зустрів повномасштабний наступ росіян. Майже два місяці Влад разом з бойовими товаришами стримували наступ окупантів, але ворожий снаряд обірвав життя нашого земляка.
– По тижню – два він не виходив на зв’язок, – розповідає мама Влада Ірина Шевцова. – Десятого квітня нарешті нам зателефонував, а дванадцятого нам повідомили, що він загинув. Тіло нам не віддали … З ним був хлопчик Люльок, він нам розказав, що Влада довезли до лікарні, але врятувати не змогли. Сказав, що він отримав поранення, які були несумісні з життям. Тільки він знає, де похований Влад, вся надія на нього, але і він часто не відповідає, бо тривають бої.
– Нам відомо, що вони потрапили під артилерійський обстріл, – доповнює сестра Влада Вікторія Шевцова. – Чотири людини з бригади тоді у них залишилось, коли вони виходили з оточення, але вижив лише один, троє загинуло.
Сестри загиблого розповідають, що найстрашніше для родини те, що вони не можуть забрати тіло, аби належно попрощатись з Владом.
– Ми не знаємо, де його тіло, ми не знаємо нічого, – з болем розповідає сестра Влада Оксана Дрозд. – Живемо в надії того, що нам хтось допоможе привезти його тіло, щоб нам було хоча б куди до нього ходити, просто ходити. Ми б самі поїхали забрати тіло, але нам не дозволяють. На наші запити конкретних відповідей немає, ніхто нам нічого не відповідає.
Владислав виріс у багатодітній родині, крім батьків, у нього залишилось три сестри та молодший брат. Для всіх них загибель Влада – величезна трагедія.
– Це була світла та чиста дитина, добродушна, – згадує тітка Вікторія Поліщук. – А як цю звістку зустріли – ви самі розумієте. Ми досі не віримо, що його немає. Особисто я не вірю. От не вірю… Батько його взагалі сходить з розуму, це для нього і для всіх нас дуже велика втрата.
Владислав закінчив 9 класів місцевої школи, навчався в Свеському професійному аграрному ліцеї, а після повноліття пішов на службу в армію, служив у Національній гвардії, з якою пізніше і підписав контракт.
– Він не мріяв стати військовим з дитинства, – розповідає директорка Степненського НВК Валентина Шило. – Але після 18 років він пішов на службу до лав Збройних Сил України і вже там вирішив стати військовим. Хоча ті задатки, які потрібні для військової людини, він мав з дитинства.
Жителі Степного завжди будуть пам’ятати свого земляка, який віддав за Україну найдорожче – своє життя.