Цього року в Україні змінилась дата святкування Дня медика. Вперше замість третьої неділі червня, професійне свято всіх лікарів, медсестер, медбратів, фельдшерів, акушерів, лаборантів та молодшого медичного персоналу відзначається 27 липня, тобто сьогодні.

У нашому Глухові розташована одна з найважливіших лікарень області, адже саме вона рано-вранці 24 лютого 2022 року почала першою приймати поранених. За півтора року війни тут врятували життя сотням мешканців прикордоння.

Про унікальний медичний заклад ми попросили розказати медичного директора лікарні Віталія Горбасьова.

«У нас працює чотириста дев’яносто п’ять працівників, шістдесят шість з них лікарі, сто дев’яносто – медсестри. Ми обслуговуємо Глухівську, Есманьську, Шалигинську та Березівську громади, а це близько п’ятдесяти шести тисяч населення. Наша лікарня знаходиться в дванадцяти кілометровій зоні від країни-агресора, а тому ми часто надаємо допомогу постраждалим від обстрілів. Тобто, наша лікарня дуже потрібна, дуже актуальна».

Про особливості роботи в прикордонній зоні ми розпитали і лікарів.

Завідуюча приймальним відділенням лікарні Інна Родченко обійняла посаду у березні минулого року, тобто вже після початку війни. В Глухів переїхала з обласного центру до свого чоловіка.

«Приймальне відділення – це перше відділення, з яким зіштовхуються хворі, коли поступають до лікарні. У нас працює дев’ятнадцять фахівців: це я, як лікар приймального відділення, старша медична сестра та медичні сестри. Ми працюємо 24 на 7, тут завжди знаходиться черговий лікар, який приймає хворих, як вдень, так і вночі. Після початку бойових дій ми готові до будь-яких ситуацій».

У наш час лікарню не можна уявити без сучасної лабораторії. В Глухові її очолює Микола Федорченко. Чоловік говорить, що віддав професії вже більше двадцяти років.

«Відділення у нас доволі велике, працює двадцять лаборантів. Ми робимо біохімічні, гематологічні, клінічні, імуно-ферментні дослідження, тобто майже весь спектр послуг ми можемо робити. Обладнання у нас досить свіженьке та якісне».

Акушер – гінеколог Світлана Ільченко прийшла в лікарні в 1996 році, говорить, що працює в жіночій консультації, чергує по пологовому та гінекологічному відділеннях.

«Жіноча консультація створена спеціально для організації здоров’я жінок, ми приймаємо дівчат та жінок будь-якого віку, незалежно від прописки, а тому до нас приїжджають жінки з Путивльського, Шосткинського та Ямпільського районів. Ми нікому не відмовляємо і всіх дивимось».

Лікар – лор Анастасія Переломова народилась на Львівщині, але в 2017 році переїхала в наш Глухів і відтоді приймає хворих як у поліклініці, так і в стаціонарному відділенні лікарні.

«Ми намагаємось знайти підхід до кожного, як до дорослого, так і до дитини. Поліклініка у нас працює добре, якщо брати по лор кабінету, то ми приймаємо від шістсот до вісімсот чоловік в місяць. Якщо людям необхідна госпіталізація, то ми направляємо їх у лор відділення. У нас вісімнадцять ліжок, відділення велике. Стараємося для того, щоб наші люди були здоровими».

А лікар-терапевт Олена Жовнер місцева, після закінчення Івано-Франківського медичного інституту вона повернулась у рідний Глухів, де працює в лікарні з 1991 року.

«У нас шістдесят ліжок і зараз всі вони заповнені. Працює чотири лікарі-терапевти, з яких один лікар функціональної діагностики, є два лікарі-інтерни, повний штат медсестер і молодшого медичного персоналу, який допомагає обслуговувати хворих».

Невропатолог Віталій Подорван родом з Чернігівської області, у Глухівську лікарню прийшов працювати в 1989 році, відразу після медичного інституту.

«Відділення у нас на тридцять ліжок, ми лікуємо травми, інсульти, судинні аналогії, яких зараз пішло дуже багато. Бувають періоди, коли у нас всього вистачає, але бувають і періоди, коли нам нікуди класти хворих, особливо після обстрілів».

Молодий лікар-хірург Андрій Дяченко родом з села Паліївка Ямпільського району, в Глухівській лікарні працює з 2018 року. Чоловік говорить, що його відділення одне з найважливіших в період бойових дій, але лікарям не вистачає кадрів, адже двох його колег забрали на фронт.

«Коли обстріли, то привозять не одну людину, а привозять три, п’ять, сім, а на одну операційну мінімум потрібно два хірурга. На жаль, з початку війни з нашого відділення пішло два лікаря. Про Артура Тонояна багато хто чув, він був поранений і зараз перебуває на етапі реабілітації, протезування. І другий наш колега також став військовим лікарем і був у «гарячих» точках».

Андрій Дяченко про початок війни і особливості роботи в зоні бойових дій

Лікар-хірург згадує ранок 24 лютого 2022 року: тоді перших поранених з пункту пропуску “Бачівськ” та в боях на трасі Київ-Москва почали доставляти до їх лікарні.         

«Коли привезли першу партію шість чоловік, другу партію, потім ще двох людей довезли власним транспортом, то надали допомогу цим людям. А потім сиділи в ординаторській і бачили у вікні, як летять ракети. Тоді розуміли, що наше завдання надавати допомогу тут, а переміщатись у інше місце не було, ні можливості, ні бажання».

Андрій Дяченко розповідає, що спеціальність лікаря хірурга зараз дуже важлива на фронті, а тому з їх відділення до війська пішли двоє його колег.

«З початку війни з нашої лікарні пішло два лікарі хірурги. Один з них Тоноян Артур про якого багато хто чув, він був поранений, зараз проходить реабілітацію, і другий лікар. Він теж став військовим лікарем, був у гарячих точках.   Але лікарі потрібні і цивільним, адже Глухів та прилеглі прикордонні громади постійно обстрілюються росіянами. Часто до лікарні привозять відразу декілька поранених людей. Коли обстріл, то привозять не одну людину, привозять три, п’ять, сім, а на одну операційну потрібно мінімум два хірурга. Потрібна медична сестра, анестезіолог, тобто хірургічна бригада. А коли привозять трьох поранених, як вибрати кого рятувати?»

За словами Андрія Дяченка, йому доводилось і оперувати під час обстрілу. Сталось це у ніч на 27 травня поточного року, коли ворожий снаряд влучив у п’ятиповерхівку поруч з лікарнею.

«Коли був нещодавно обстріл о першій годині ночі ми оперували дитину з апендицитом. Нам кажуть – негайно в укриття, але ми не можемо піти. А тому продовжуємо працювати, щоправда з певною ненормативною лексикою. На жаль, таке життя».  

Нині, каже Андрій Дяченко, лікарі продовжують рятувати життя людей, які ледь не щоденно потерпають від ворожих обстрілів.