В умовах війни на півночі Сумщини люди не перестали вирощувати фрукти

Забезпечити свою родину якісними фруктами, та ще й заробити від продажу

На півночі Сумщини люди продовжують вирощувати фрукти та, навіть, освоюють нові сорти. У когось є невелика присадибна ділянка, яка дає врожай для власних потреб, а хтось годує фруктами сусідів та весь регіон.

Навіть в умовах війни є великий попит на смачну та натуральну продукцію, а, так як фрукти дуже часто купують для дітей, то вимоги до них надзвичайно високі. Мешканці нашого регіону все більше довіряють власним виробникам, тим паче, у нашій місцевості є відомі виробники.

До речі, обидва наші герої продають не лише готову ягоду, а і розсаду та саджанці. Тож, за їх допомогою ви можете збагатити не лише власний стіл, а і сад.  

В Маковому вирощують полуницю

Олена Вареник професійно займається вирощуванням полуниці в селі Макове. У неї можна придбати як готову ягоду, так і розсаду цієї рослини.

Жінка розповідає, що народилася і виросла у Глухові. Але після одруження переїхала до сусідньої Шостки. Вирощуванням екологічно чистих ягід зайнялась для своєї дитини.

«В Глухові живуть мої батьки. Після одруження ми переїхали в Шостку, де у мене народилася дитина. На жаль, вона мала проблеми зі здоров’ям – алергію. А мені хотілося, щоб дитина їла корисні ягоди та овочі. Тому ми почали вирощувати їх для себе. Так вже склалося, що душа більше лягла до полуниці, і наче почало виходити. Спілкувалася з фермерами, дуже багато їздила, дуже багато вчилася у справжніх професіоналів. І так дійшла до того, що маю».

Олена пишається тим, що у своєму господарстві, а це понад шістдесят соток полуниці, зовсім не використовує хімічних засобів. Хоча і визнає, що без них процес вирощування полуниці дуже важкий.

«Без хімії набагато важче та дорожче, адже використовується ручна праця. Якби ми обприскували, то тут миттєво б не було жодної травинки. Крім того, це впливає на врожай, який псують хрущі та інші шкідники. Але використовувати хімію я собі дозволити не можу, бо ягоди у мене купують маленьким дітям. Сьогодні буквально дівчина присилала фото, на якому її семимісячна дитина спокійно їсть нашу полуницю. Тобто це більш затратно, але я спокійна і впевнена, що будь-хто може прийти й просто з грядки з’їсти нашу ягоду».

Цього року сезон ягід вже майже закінчився, тож господарство Олени Вареник переходить до продажу полуничної розсади. Нині тут можуть запропонувати 18 сортів.

«Ми вже завершили сезон полуниці, а ремонтантних сортів у мене немає, адже вони не рентабельні у нашій місцевості. Люди наїдаються полуницею зараз, у її сезон, а потім ідуть інші фрукти і ягоди: малина, абрикоси, персики. Кожен хоче спробувати щось інше. А саджанці, так, будуть вже з липня. З кінця липня ми почнемо їх продавати».

Жінка розповідає, що на розвиток господарства дуже вплинула війна. Від багатьох ідей довелось відмовитися через зростання цін на матеріали.

«Плани були дуже великі. Наприклад, поставити балагани, щоб була рання ягода. Річ у тім, що відкритий ґрунт дуже важко контролювати через погодні умови. Через заморозки в цьому році у нас 80 % врожаю просто вимерзло. Але до війни ціни на балагани були інші. Та і можливості наші були іншими».

Не можемо не згадати й про те, що Олена Вареник поєднує роботу з волонтерською діяльністю, підтримуючи як наших військових, так і цивільних, що постраждали від війни.

«Сьогодні посилки на передову відправляли, замовляли тепловізори, а тому все отак  галопом. Наприклад, вчора з трьома працівниками з ліхтарями працювали до пізнього вечора. Але якщо є бажання, то завжди знайдеш можливість. А якщо такого бажання немає, то знайдеться тисяча причин для того, щоб нічого не робити».

А в Імшані – виноград

Сорок сім сортів столового винограду вирощує в Імшані Володимир Коршок. Чоловік займається виноградарством вже близько десяти років і переконаний, що при розумному підході виноград, вирощений на Поліссі, нічим не поступається південному.

Володимир розповідає, що про вирощування винограду замислювався давно, а підштовхнув його до цього життєвий випадок.

«У мене три операції на серці і кожен рік я лежу в лікарні – в кардіодиспансері. Там невропатологом працює лікар з Тростянця, він у ноутбуці все дивився сюжети про виноград і я почав цікавитись. Він розповів мені багато про виноград»

Того ж року чоловік побував у Тростянці, де перейняв досвід місцевого виноградаря Леоніда Кушнерова.

«Придбав у нього саджанці і почав рити ями, а ями треба рити дуже великі: 80 на 80, або 70 на 70. Коли рив такі ями, всі думали, що я затіяв якесь велике будівництво, склад, чи щось таке будую. А коли дізнались, що під виноград, то всі, чесно кажучи, здивувались».

Першого врожаю довелось чекати три роки, але він виправдав всі сподівання.

«Відразу загорівся, бо врожай був великий, адже погода була чудова, не те, що останні три роки. Захотілось далі розвиватись. Почав бетонувати стовпці, шпалери ставити. Дружина говорить, що вже досить – вже і огороду немає. У нас зараз 62 кореня винограду, 47 сортів. Я думаю, що ще добавиться трохи – на наступний рік хочу додати три сорти».

Володимир переконаний, що вже найближчим часом столовий виноград стане звичним явищем на присадибних ділянках півночі Сумщини.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *