«Моляться за Україну»: як в умовах війни працюють українські православні храми на півночі Сумщини

Священик з міста Калуш Івано-Франківської області отець Володимир приїхав на північ Сумщини, щоб очолити храм Православної церкви України в одній з прикордонних громад.

Сьогодні отець Володимир розповів журналістам Ямпільського інформаційного агентства про те, чому прийняв запрошення вирушити у далекі краї, та як тепер проводить служби під звуки вибухів.

«Коли я отримав запрошення поїхати у ваше місто, то перше, що зробив – це подивився локацію в гуглі і зрозумів, що це червона крапочка поряд з кордоном. Звичайно, що родина і, зокрема, дружина сказали, що це, мабуть, якась авантюра. Але день молитви дав мені відчути, що на душі моїй спокій, а значить така Божа воля і треба їхати», – розповідає священик.  

За його словами, він розумів, що поїздка буде важкою, але вкрай необхідною. Зокрема, на неї його надихнув Єпископ Сумський і Охтирський Мефодій.

«Він сказав, що якби у нашому краї була духовність та патріотизм, то ворога тут не було б. Я повністю з ним погодився і сказав: «амінь, Владико». І справді, служіння у храмі розпочиналось з 5-6 прихожан, наступного разу було 10-12, а вчора прийшло 15-17 людей. Виглядає так, що йде рух, йде зростання».

Щоправда, священнослужителя вразив неймовірної краси храм, якого він просто не очікував побачити у прикордонному регіоні.

«Я ділився зі своїми земляками, духовними братами і вони питали, чи не жартую я, чи це не є фотошопом. Я відповів, що це і справді є так. Але він потребує догляду і на одних людських плечах його буде важко підіймати, тут справді потрібна команда, але це не просто, адже край у нас такий напружений, вчора я знову чув вибухи».

Отець Володимир мріє, що через рік храм буде заповнений людьми. Хоча і визнає, що шлях до цього буде довгим і непростим.

«Людське бажання є, щоб вже через рік ми стояли в цьому храмі, як у тому храмі, у який я колись прийшов вперше – «як шпроти у банці».  А головне – люди тут спраглі чути, переживати і приймати Господа. Така моя мрія, а коли вона виповниться – Бог знає».

Але і зараз, коли у храмі ще небагато людей, він вважає свою місію надзвичайно важливою, адже його зусиллями мешканці прикордоння мають змогу молитись рідною мовою і просити Бога про захист для наших військових.

«Служби проходять виключно українською мово, адже наш задум, як сказав владика Мефодій, щоб ми відродили  і духовне, і патріотичне життя. Боротись зі злом, яке нас хоче отруїти, знищити, його ж методами немає жодного сенсу, це як підливати масла у вогонь, а ми маємо знайти ту воду, яка погасить це полум’я. Це вода Святого Духа, яка буде виливатись із наших християнських сердець молитвами і ділами праведності. Кожну службу ми маємо інтенції, які люди приносять на Божественну літургію, є окрема молитва за наших воїнів з проханням, щоб Господь їх оберігав, надихав, давав міцності і мужності стояти в обороні і захисті нашого краю».

Миколаївський храм у місті Дружба тривалий час був єдиним хамом Української православної церкви Київського патріархату, а пізніше Православної Церкви України в колишньому Ямпільському районі. Його побудували в 2011 році коштом мецената Миколи Герасименка. Місцеві стверджують, що на місці цього храму колись була древня козацька церква. Її розібрали до фундаменту і на ньому збудували склад. Склад згорів, і на фундаменті, що залишився, збудували клуб. Але й він простояв недовго й розвалився сам собою.

До речі у минулому році на території Ямпільщини з’явився і другий храм Православної церкви України. Мова йде про храм Архистратига Михаїла у селі Грем’ячка. Після початку повномасштабного вторгнення місцеві мешканці вирішили перейти в ПЦУ та запросили священика з сусіднього Глухова отця Назарія.

За перехід церковної громади до ПЦУ мешканці Грем’ячки проголосували одноголосно, – розповідає прихожанка храму Оксана.

«З дня вторгнення російських солдат ми жодного разу не відвідали службу, хоч батюшка і напрошувався, але ми відмовились. Ми зібрались і вирішили вступити до «українського патріархату». У нас село маленьке, нас небагато, але ми постійно ходимо на служби. І 20 і 25 людей завжди збирається, інші у нас старенькі бабусі. Іншими словами, хто може, той приходить»

Старовинну церкву в селі знищили за радянських часів, а нову відкрили лише десять років тому, – розповідає Надія Сокоренко. Її нині покійний чоловік Леонід Іванович тоді організував жителів села на будівництво храму. Така ідея йому прийшла після важкої операції на серці.  

«Він сказав: як одужаю, то обов’язково організую в селі церкву. І так десять років тому всі люди прийшли йому на допомогу. Це будівля початкової школи, вона ще панська, побудована ще сто років тому. І ось з цієї школи, завдяки людям, завдяки його ініціативі, ми побудували церкву»

На запрошення жителів села відгукнувся отець Назарій – благочинний Православної церкви України з сусіднього Глухова. Священнослужитель говорить, що прикладу Грем’ячки вже найближчим часом послідує ще кілька сіл.   

«Зібралися прямо у цьому приміщенні, люди одноголосно проголосували і сказали, що бажають бути в Православній церкві України. Біля п’яти  громад вже готується до переходу в ПЦУ. Люди просинаються від московської орди, як то кажуть».

Разом з тим, отець Назарій визнає, що поки що кількість приходів ПЦУ на півночі Сумської області мізерна. Священик пов’язує це з впливом народного депутата Андрія Деркача.

«В Глухові чотири храми Московського патріархату, наша громада ПЦУ в Глухові з 2017 року неодноразово зверталась і до теперішнього і до попереднього міських голів. Просили, щоб нам виділили не храм, а хоча б частинку землі. Нам відказували, присилали різні відмовки. Тому, що в 2014 році священики активно пропагували Деркача. Вони в своїх проповідях закликали голосувати за нього. Розповідали, яка Росія добра, як там гарно жити, що ми єдиний народ. «Ми же браття», як вони у проповідях розповідали».

Варто констатувати, що в навіть в умовах повномасштабної війни на півночі Сумської області переважають храми, що підпорядковуються Українській православній церкві, яку пов’язують з Російською православною церквою. Для прикладу, в Ямполі діє відразу дві такі церкви, а храму ПЦУ немає жодного.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *