Психолог Юрій Рябко про те, як взяти себе в руки під час обстрілу та пережити втрату

З перших днів повномасштабного вторгнення в Глухові діє центр психологічної підтримки, до якого безкоштовно можуть звернутись всі мешканці міста.

Як розповідає Юрій Рябко, це ініціатива психологів міста, які добровільно зголосились допомагати глухівчанам. 

«Відразу ж з’явилась думка про те, що потрібно щось робити для мешканців Глухова і мені, як професіоналу та мешканцю міста, потрібно шукати своє місце у цій ситуації. Виявилось, що психологи міста вже робили спроби організувати таку службу і міська рада йшла їм на зустріч. Пізніше ми – психологи та соціальні педагоги зустрілись разом і домовились по черзі приймати людей, спочатку, навіть, кожного дня. Не можу сказати, що було багато людей, але кожного дня хтось приходив: по одному, чи по два»

За словами Юрія, у перші дні війни люди звертались до психологів з найрізноманітнішими проблемами.

«Безпосередньо під час окупації з’явились запити, що хтось залишився без роботи, а хтось не міг виконувати свої звичайні функції, чи у вихованні дітей, чи спілкуванні з близькими. Насправді, запити у людей були різними, але можна узагальнити, що війна, як криза, загострила ті суперечності, які були раніше, звичайно, створивши і нові».  

Центр працює і досі, для мешканців міста його послуги абсолютно безкоштовні. Крім того, психологи гарантують повну анонімність.

«Можна просто приходити до нас на перший поверх «Будинку Лютого», або Будинку дитячої творчості. По вівторках та п’ятницях з 13 до 15 години там чергують психологи. Можна просто прийти, без попереднього запису».

+ Знаю людей, які живуть поряд: у одного напружений стан, а у іншого – ніби нічого і не відбувається

Юрій Рябко розповідає, що рік війни показав, що більшість глухівчан виявились психологічно стійкими до численних загроз. Але це не означає, що серед нас немає людей, яким саме зараз потрібна психологічна допомога. 

«Важко сказати, чи погіршився загальний стан глухівчан. Люди знаходяться в різних умовах: хтось чує вибухи яскраво і виразно, хтось ближче, а хтось подалі, хтось має дітей, за яких переживає, а у когось вони вже далеко. До того ж психіка у всіх різна, я знаю людей, які живуть поряд: у одного напружений стан, а у іншого – ніби нічого і не відбувається».

Психолог дав і кілька практичних порад, як опанувати себе в критичній ситуації. Зокрема під час обстрілів міста.

«Коли людина чує вибухи, то її організм переключається у стан миттєвого реагування: бігти, або нападати. Я завжди раджу подумати, а де у вашому домі є безпечне місце, при цьому, для кожного відповідь на це питання буде різною. Дуже важливо, щоб ви самі повірили в те, що це є безпечне місце. Щонайменше, це дозволить вам не метушитись між вікнами і не думати, куди себе діти.

Далі потрібно чимось зайняти своє тіло, адже воно активно реагує і має енергію. Найелементарніше, що можна зробити – це виконати якісь фізичні вправи. Іноді сприяє заспокоєнню ковтання, а значить можна взяти з собою стакан води і робити маленькі ковтки.

Якщо ж ви почали тремтіти, то замість того, щоб себе заспокоювати – краще зробити так, щоб посилити тремтіння. Тобто, тремтять руки – зробіть так, щоб вони тремтіли ще більше. Це допомагає.  

Наступний крок – контролюйте свою уяву і думки. Якщо уява вам малює якісь катастрофічні образи, то з цим потрібно щось робити – хоча б відпускайте цей стан, нагадуйте собі, що це лише ваші думки».

+ Коли глухівчани посміхаються –  нашому ворогу зле

А зі станом постійного психологічного напруження найкраще боротись, займаючись звичними справи. Це допоможе позбутись нав’язливих думок про небезпеку. 

«Я дивлюсь на глухівчан і радію, бо на їх обличчях я бачу дуже різні вирази, часто бачу людей, які собі дозволяють посміхатись, і це добре. Коли глухівчани посміхаються, нашому ворогу зле. Вони розраховують на те, що ми будемо постійно знаходитись в тривозі, страхах, сльозах. Але це нормально –  радіти життю зараз і я бачу, що серед нас є люди, які вміють це робити попри все.

Все ж, якщо ви вирішили залишитись у Глухові, то, мабуть, ви для себе вирішили, що це нехай і не найбезпечніше місце у світі, але тут можна існувати і займатися звичними справами. І ось, якщо вам вдається займатися звичними справами, якщо ви знаходите у них сенс, то нав’язливі думки про небезпеку йдуть на другий план. Це нормально – займатися своєю справою, можливо, це найголовніший рецепт в цій ситуації.

Звичайно, якщо є очевидні сигнали небезпеки, то на них варто реагувати. Кожен для себе сам має визначити, що ж для нього є таким сигналом. У вас є тривожна валіза і треба розуміти, коли за неї варто хапатись. В усіх інших випадках – допомагаємо ЗСУ, людям, яким значно гірше, ніж нам, думаємо, як можемо допомогти, але реальними справами, а не думками, не емоціями, не своєю ненавистю. Я думаю, що це нормальний варіант».  

+ Ніхто, крім самої людини, пройти через біль втрати не може

А біль втрати близьких кожній людині доведеться пережити самостійно. Юрій Рябко радить звертатись до спеціалістів лише у випадку, якщо людина потрапляє у стан депресії, яка триває кілька тижнів.

«Втрата, так як і радість – це звичайна частина людського буття. Смуток, і душевний біль, і тривога для чогось потрібні у житті людини. На жаль, чи на щастя, ніхто, крім самої людини, пройти через біль втрати не може. У більшості людей це відбувається природно, само собою, без будь-яких психологів та порад.

Ті люди, які є поруч, мають не заважати, а допомагати людям, які пережили втрату. Як можна допомогти? Не бути надокучливим, але бути поруч. Просто перепитувати, ти як? Чим я можу допомогти? Чи хотіла б ти мені щось сказати? А сьогодні ми про це з тобою розмовляємо, чи просто прогуляємось і не будемо про це говорити?

Мабуть, потрібно звернути увагу, що щось йде не так з цим процесом, якщо людина на кілька тижнів поринає у виключно негативний стан: коли немає сил, коли зникає відчуття перспективи, коли все видається виключно у негативному кольорі. Якщо цей стан триває кілька тижнів, то варто звернутись за допомогою фахівців».

До речі, нещодавно викладачі глухівського університету представили книгу «Психологія сім’ї», де можна знайти багато корисних порад.

«Книга була видана ще в 2021 році і її презентація вже давно планувалась, але спочатку карантин, потім війна і весь цей час вона була, як кажуть, не на часі. І нарешті вирішили це зробити.

Книгу писав цілий колектив авторів, а організатором нашої роботи був Валерій Миколайович Поліщук. Я маю сказати, що підручник вийшов непоганим, тут є багато питань, які надзвичайно важливі для сучасної родини».  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *