Ввечері суботи, 8 квітня, надійшла сумна звістка з невеликого села Шатрище Ямпільської громади, де на 93-му році життя помер останній гончар нашої області – Григорій Іванович Негода.

Це була відкрита людина, яка обожнювала ремесло своїх предків і мріяла передати його секрети нащадкам. З Григорієм Івановичем ми спілкувались у вже далекому 2018 році, тоді гончар багато розповів про себе та свій життєвий шлях.

Григорій Іванович розповідав, що обидва його діди були добрими господарями, за що і поплатились після приходу радянської влади. Ставленики росіян відібрали все, чим володіла родина. Його батька, який відмовився йти у колгосп, відправили на примусові роботи.

«Шатрище було поділене на дві половини: в одній робили цеглу, а в іншій займались гончарством»

«Батька після розкулачення запросили працювати десятником в колгосп, це фактично була посада бригадира. Але він від цього відмовився, за що йому на рік присудили примусові роботи по будівництву ДніпроГЕСу. Там йому дали тачечку, з якою він працював до 1939 року. Потім він звільнився та займався вдома гончарством. Шатрище тоді було поділене на дві половини, там, де міст на Антонівку, робили цеглу – знамениту шатринку, без якої російської печі не зробиш, а в іншу сторону – всі займались гончарством. В кожній хаті були обладнані полки під стелею та стояв гончарний круг. Тобто, щоб навчитись цьому ремеслу, можна було просто піти до сусіда», – говорив Григорій Негода.

«Коли я був у сьомому класі, батько загинув, добуваючи глину»

З дитинства Григорій Іванович допомагав батьку випалювати горщики, робив перші спроби самостійно виготовляти вироби, але сталась трагедія – батько загинув, намагаючись добути глину.

«Після війни в Ямполі був комбінат побутових послуг – в народі «биткомбінат», де працювало десь п’ятнадцять шатрищенських майстрів. Вони вдома виготовляли глечики і туди їх здавали, за що їм платили. 20 березня 1947 року батько запряг корову в сани і поїхав привезти глини, щоб була робота вдома. Він поїхав за глиною по дорозі з Шатрища на Степне, де з лівої сторони всі брали глину. Це не був організований кар’єр, хто хотів там і копав. За зиму його розробили так, що там вже десь двадцять чоловік поміщалось. У той день в тому кар’єрі відвалився шматок глини і мого батька і ще одну жінку вбило на смерть…», – згадував гончар.

Після навчання та служби в армії молодий Григорій повернувся у рідне Шатрище, де прожив до кінця своїх днів.

 «У мене вдома залишилась мати і сестра. До того ж, сестра вийшла заміж. Тож мати залишилась сама. Я вирішив повернутись додому і влаштувався механіком на цегляному заводі, завод потім об’єднався з Воздвиженським, потім був навіть цех в Дружбі. Я за все  це мав відповідати. З цегляного заводу в 1966 році мене запросили в колгосп інженером, де я пропрацював до пенсії. З 1991 року я на пенсії, маю два трактори ЮМЗ, на який у мене є плуг та картоплекопалка та Т16, на якому є косарка. Свого часу я копав картоплю та косив траву людям в Шатрищі, в Степному, в Антонівці, у Вовні, у Дубровці та в Білиці», – розповідав майстер.

«Кар’єр, що по Степненському шляху, вже заріс бур’яном»

До гончарства чоловік повернувся лише наприкінці 2000-х років. Цьому сприяли районні та обласні фестивалі.

«В 2008 році, якщо не помиляюсь, в Ямполі організовувалось святкування Дня Незалежності. Наш завклубом підходить і говорить, а ти не можеш показати, як горщики робляться? Бо більше нікого з гончарів вже не було. Я кажу, що показати можу, але для цього потрібно зробити гончарний круг, потрібно набрати глини, а той кар’єр, що по Степненському шляху, вже заріс бур’яном. Я зробив на швидку дерев’яний гончарний круг і поїхав в Ямпіль демонструвати.  Там все це діло показав і підходить до мене директор Центру дитячої і юнацької творчості і говорить, а давай ми зробимо, щоб ти навчав дітей гончарству в Шатрищенській школі. Я погодився і почав вести цей гурток. Окрім того, на цьому святі були гості з Шостки. Якраз підходив День міста і мені запропонували поїхати в Шостку. З 2008 року мене кожен рік запрошували, їздив туди разів сім, чи вісім. Вони присилали машину, грузили круг… До речі, їздив не лише в Шостку, а і в Конотоп, Кролевець, Глухів та Середино Буду. Та і у Шатрище часто приїздили екскурсії  з Дружби, Свеси та з сіл», – розповідав Григорій Іванович.

Пізніше гурток Григорія Івановича закрили, але в Шатрищенській школі залишився великий клас, де у чоловіка зберігались круги і завжди була заготовлена глина. Час від часу він приходив туди, щоб навчати дітей, але бажаючих перейняти ремесло було небагато.

«Всі гончарі вже померли. Я у Шатрищі найстарший чоловік, старше мене вже нікого немає. Молодь у цю справу не йде, бо вона кропітка і важка», – сказав в 2018 році Григорій Іванович.