Глухівська громада одна з найбільш постраждалих від війни у Сумській області, бо місто Глухів та навколишні села знаходяться в зоні артилерійського обстрілу.

Ми вирішили дізнатись, як проводе дозвілля, як навчається та як себе реалізує місцева молодь.

Головна зимова розвага – каток

В Глухові ковзанка працює на стадіоні «Дружба». Працівник стадіону Микола розповідає, що на вихідних на ковзанці збирається близько ста людей. Діти приходять зі своїми ковзанами, або можуть безкоштовно орендувати їх на стадіоні.

-У нас дві ковзанки, навіть три – ось заливається. Одна працює для хокеїстів, друга – для всіх бажаючих і ковзани ми видаємо безкоштовно. В суботу та неділю ковзанка працює з дванадцятої до восьмої, або з другої до восьмої години вечора. Світло вмикається, збирається десь біля ста людей.

Пані Інна прийшла на ковзанку разом з восьмирічною донькою Марією. Жінка говорить, що донька лише вчиться кататись.

-Сьогодні дуже гарна погода і є нагода покататись на ковзанах. Тим більше, що прочитали в телеграм-каналі, що будуть видавати ковзани і можна прийти з дитинкою провести гарно час. На ковзанах ми катаємося четвертий раз, а взагалі приходимо на стадіон і катаємося на плюшці з гірки.

Проте безкоштовних ковзанів вистачає не всім, у наявності є не всі розміри. Та і не всі глухівчани вміють кататись.  

-Дізнався в оголошенні, що можна отримати безкоштовно ковзани, але, на жаль, мого розміру немає. Тому просто заздрю зараз людям. Однолітки зайняті зараз навчанням, але всім хочеться класно відпочити.

А для найменших глухівчан на стадіоні працює снігова гірка. Малечі тут також завжди багато. 

Навчання

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка не припинив навчати студентів, попри те, що знаходиться за десять кілометрів від кордону з Росією

24 лютого минулого року бойові дії розпочались на околиці Глухова, – розповідає проректор закладу Григорій Луценко. Тож про початок війни студенти дізнались одними з перших.

-О четвертій ранку тривога підняла студентів, які були у гуртожитку, багато іноземних студентів, для яких це взагалі було страшним шоком. Життя розділилось навпіл: до і після. Сльози на очі навернулись, коли наші хлопці повернулись і зайшли у місто. З того моменту університет став осередком українськості. Ворог знаходиться за 10-12 кілометрів від нас, щодня ми чуємо звуки вибухів у прикордонних селах.

Зараз навчання в університеті проходить дистанційно. Водночас, заклад має велику кількість укриттів, які дозволяють безпечно проводити зустрічі зі студентами. Додатковим захистом для них слугують і потужні стіни старовинних будівель університету.   

– У нас близько 2000 студентів, ми 148 з половиною років готували вчителів і маємо надію, що ще як мінімум 150 років їх готуватимемо. Навчання відбувається в дистанційному форматі. Ми знаходимося в 25-ти кілометровій зоні – в зоні артилерійському обстрілу, а тому лише дистанційна форма. Безумовно, ніхто не відмовляє студентам у необхідності спілкуватися вживу, ми завжди раді виділити аудиторію, де викладач попрацює індивідуально зі студентом, але безумовно, всі заходи безпеки виконуються.

Третьокурсник Арсен Конопля розповідає, що студенти з інших міст університет не відвідують, а студенти-глухівчани кілька разів на тиждень збираються в стінах закладу. Цього разу вони з одногрупниками дивились фільм в університетському укритті.

– Спільно з виховним відділом організували фільм у сховищі для студентів-глухівчан. Дивимось фільми україномовні, не завжди розважальні, бо розуміємо, що триває війна. Знаходимо час, щоб поспілкуватися, обговорити проблеми і про навчання, звичайно. Хочеться якнайшвидше повернутись до очного навчання, сумую за викладачами, своєю студентською компанією – студенти це круті люди, насправді.

А ще при університеті діє волонтерський осередок. Керівник виховного відділу Ольга Вишник розповідає, що запрацював він на четвертий день повномасштабного вторгнення і об’єднав не лише колектив університету, а і багато небайдужих мешканців міста. Окрім збору продуктів для військових та виготовлення окопних свічок, тут плетуть багато видів маскувальних сіток. Особливо університет пишається сітками з ненаркотичної коноплі.

– Ми зрозуміли, що ця сітка не світиться і є універсальною для будь-якого сезону. Більше таку сітку потребують хлопці в районі Соледара, Бахмута, Херсона, бо що влітку, що весною такий колір їх місцевості, вона ідеально підходить і для лісистої місцевості. Тобто сітка настільки універсальна, що на неї величезна черга. В Глухові та районі вирощується така продукція, славиться Глухів коноплею, а тому доступ у нас є у повній мірі, матеріалів вистачає.

Творчість

У місті працює школа мистецтв, яка  продовжує традиції та розвиває бренд композиторів Бортнянського та Березовського, які навчались у Глухові,  – розповідає директор закладу Ганна Мироненко.

-Зараз в школі мистецтв працює чотири відділи, в цьому році навчається 330 дітей, але було більше – через війну 100 дітей виїхало, нас було 430. Діти у нас грають на різних музичних інструментах, співають, співають в хорі, малюють та танцюють.

До Дня пам’яті героїв Небесної сотні в закладі відбувся концерт, в якому взяли участь вихованці та педагоги школи мистецтв. Артистів прийшли підтримати батьки дітей.

Глухівчанка Ганна розповідає, що її донька вже вісім років відвідує школу мистецтв.  

-Ми вже дуже довго навчаємося в мистецькій школі і дуже раді, що сюди прийшли.  Тут дуже творча атмосфера. Вчимося, ходимо на флейту…

Донька Ганни Лаліта зазначає, що заклад відвідує багато дітей. Зокрема, двоє однокласників дівчини.

-У мене двоє однокласників сюди ходить. Яна –  на флейту і ще один однокласник, який ходить на бандуру.

Глухівчанка Євгенія сьогодні підтримувала сина Арсенія. Говорить, що хлопець залюбки отримує музичну освіту.

– Арсеній вже шостий рік навчається по класу флейти, займається у Торбіної Ольги Юріївни. Син хворів і нам порадили займатися на духових інструментах, а потім ми побачили, що у дитини виходить, тому нам подобається.