Невелике село Орлівка Свеської громади знаходиться за 16 кілометрів від державного кордону з росією. Ця відстань з однієї сторони робить населений пункт недосяжним для окремих видів ворожої артилерії, а з іншого боку тут ледь не щодня чують вибухи.

Коли ми заїжджали у це прикордонне село, то помітили, що люди живуть мирним життям: хтось копає картоплю, хтось йде на роботу, а хтось чекає автобуса, щоб поїхати у справах до центру громади. Разом з тим, на обличчях помітна напруга, яка дає зрозуміти – війна зовсім поруч.Зараз в селі проживає близько 500 людей. Працює сільськогосподарське підприємство, старостат, клуб та сільський ФАП. Одинадцятикласну школу ще до війни понизили до дев’яти класів через невелику кількість учнів, але і ті діти, які залишились, на заняття не ходять – навчаються онлайн.

Зараз мешканці села згадують події позаминулої весни, як страшний сон. Разом з тим, хоч село і знаходиться близько до кордону, про початок війни тут дізнались з телевізора – розповідає орлівчанка Яна Особливець. Російські окупаційні війська здійснили прорив південніше і заблокували більшу частину Шосткинського району.

«24 лютого ми з чоловіком були вдома, він тільки приїхав із заробітків Коли на ранок дізналися, що почалась війна, відразу ж поїхав у Свесу до селищної ради, де записався у добровольчий батальйон. Це була 117 бригада, 153-й батальйон, в якому служила переважна більшість чоловіків з Орлівки, Свеси і Ямполя. Хлопців відправили захищати Шостку, а ми почали волонтерити, щоб облаштувати їх блокпост поблизу Миронівки. Він тоді був побудований практично орлівчанами, ми везли туди все, що можна було. Збирали дощовики з кожної хати, продукти харчування, шукали колючий дріт. Дуже велика подяка мешканцям села Качану Віктору – він багато допомагав, Федоренко Володимиру, Шемету Андрію. Це люди, які могли все дістати для наших військових».

У цей час в самій Орлівці зникли з полиць магазинів продукти харчування. Люди не могли розрахуватись карткою, а готівку знайти було надзвичайно важко, розповідає жінка.

«Виїхати було неможливо, автобуси не ходили, на заправках черги, бензину не було».

Яна Вікторівна розповідає, що у ті дні її будинок перетворився у невеликий волонтерський центр, куди односельчани зносили все необхідне для військових.

«Не те, щоб ми були волонтерами, просто кожен допомагав, чим міг. Це ж наші чоловіки, наші орлівчани, тим паче, що спочатку їм не було поставок ні їжі, ні інших необхідних речей. То вже потім їм стали шосткинські волонтери готувати, а спочатку везли ми – все, що можна було. У мене зять тут був із донькою, у нього джип – велика машина, і ми шукали солярку, щоб доїхати. Старалися назбирати багато продуктів та речей, щоб менше їздити і більше привезти за один раз. Збиралися, возили, доставляли».

Але після деокупації області на початку квітня 2022 року життя в Орлівці відновилося – щоправда багато чоловіків пішло на фронт захищати рідну землю.

«Одні добровольцями, інші – пізніше за повісткою. Деякі сім’ї виїхали з села, але це не було масово».

Орлівчанин Руслан розповідає, що після початку війни життя Орлівки дещо змінилось. Чоловік вражений, що його односельчани так щиро об’єднались на підтримку військових.

«Жити людям, звичайно, стало важче, адже ціни ростуть і на продукти, і на будівельні матеріали. При цьому у більшості знизилась заробітна плата. Наприклад, я отримую мінімальну заробітну платню і вважаюсь багатим. А так все стабільно в Орлівці, хіба що автобус Шостка-Свеса ввечері перестав ходити і ліхтарі по селу не світять».

Староста Орлівки Володимир Гончаров розповідає, що попри війну і наближеність до зони бойових дій село продовжує жити. В селі виникає багато проблем, які треба вирішувати як під час мирного життя, так і за військового стану.

«Проводимо очищення колодязів, грейдування доріг. Старий водогін, а тому проблем з ним багато, і ми своїми силами все ремонтуємо, самі розкопуємо. У цьому році у нас машина працювала, «вишка», обрізала дерева – з її допомогою занесли шифер на приміщення старого Будинку культури. Той шифер, що був, повністю зіпсувався, плануємо там ще одну ділянку перекрити. Війна не війна, а проблеми залишаються».

Найстрашніше, що Орлівка втрачає своїх героїв – захисників, каже Володимир Володимирович. З початку повномасштабного вторгнення загинуло двоє орлівчан.

«Люди насторожені, стурбовані. Поховали у минулому році Шинкоренка Олександра, а в цьому Осмоловського Сергія – наших мужніх воїнів. Село проводжало їх на колінах, не було тих, що залишилися байдужими».

Староста говорить, що в село приїжджають переселенці. Поки їх не багато, але орлівчани прихильно ставляться до людей, яким потрібна допомога.

«Є такі, що в родичів живуть, хтось шукає будинки. Якщо є куди поселити, то поселяємо. Нещодавно приїхала ще одна сім’я з Середино-Буди, так один з власників будинку був готовий їх поселити, пішли – показали, познайомили з власником. Також люди приїжджають з 5- кілометрової зони від кордону, бо там страшне що коїться».

Раніше село отримувало великі об’єми гуманітарної допомоги – її видавали всім мешканцям.

«Всім роздавали, люди були задоволені. Зараз допомога надходить тільки для певних категорій громадян: багатодітним родинам та переселенцям. Я вважаю, що поки людям є що їсти, тим паче в цьому році гарний врожай картоплі, то хай всі ресурси витрачаються на військових».

На запитання, що змінилось в селі після повномасштабного вторгнення, Володимир Гончаров відповідає – люди. Жителі села неймовірно об’єднані заради перемоги.

«Змінилося ставлення людей до всього , зокрема до військових. Люди стараються допомогти. На початку війни несли теплі речі, шкарпетки в’язали, рукавиці шили. В мене жили переселенці з Чернігова, серед них був зварювальник, так ми з ним з ресор бронежилети робили, бо на початку війни у хлопців взагалі не було нічого. Так ми з десяток жилетів і зробили. Як почули, що в сусідньому Ямполі збирають картоплю, щоб відправити в Донецьку область, односельчани одразу назбирали повну машину з причепом, і я її повіз. Люди знають, що потрібно захищати своє».

А ще орлівчани радіють відремонтованій дорозі, якою тепер швидше можна дістатися як центру громади – Свеси, так і до колишнього райцентру – Ямполя. А головне, мріють про перемогу і про повернення до своїх домівок військових, без яких Орлівка ніколи не буде собою.