Фелікс Колтаков: спортивний зал «Гармонії» ми відкрили на третьому місяці війни

Тренер СК «Гармонія» переконаний, що в умовах бойових дій на спортивні гуртки лягає особлива відповідальність – повернути дітей до нормального життя. Чоловік говорить, що здивувався, коли побачив велику кількість людей, що готові тренуватися в цей складний час.

До речі, клуб «Гармонія» працює вже 32 роки , за цей час він став одним із кращих осередків пауерліфтингу в Сумській області. Принаймні основу обласної збірної складають саме глухівські спортсмени.

 «Наш клуб був заснований в 1991 році на базі загальноосвітньої школи № 3. Мій батько Володимир Миколайович, у минулому важкоатлет, працював тут вчителем фізичної культури. І саме тут, у приміщенні, де раніше була шкільна котельня, у нього виникла ідея зробити тренажерну залу, щоб школярі займалися фізичними вправами. У той час це було ноу-хау, а тому далеко не всі повірили в цю ідею. Роботи тривали п’ять років. Згодом у нього вийшов невеликий скромний зал на три кімнати. З’явилися перші тренажери, перша штанга, і ми почали тренуватися», – починає Фелікс.

«Ми починали з невдач»

Напрям пауерліфтингу глухівчани обрали вже у 2000-х роках. Фелікс Колтаков говорить, що попри те, що перші виступи спортсменів клубу в цьому виді спорту були невдалими, їм вдалося стати одними з найкращих у нашій країні.

«Коли я подорослішав і здобув освіту, то став серйозно займатися спортом. Обрав пауерліфтинг​​​​​​​. І спортивній залі ми й почали розвивати цей вид спорту. Пам’ятаю, як поїхали на перше змагання, як у нас з’явилася команда. Щоправда, почали з невдач», – розповідає Фелікс.

У 2001 році він, його брат та Андрій Кримов поїхали на всеукраїнські змагання, що проходили в Полтаві. Тоді Фелікс посів останнє місце, виступаючи з травмою, брат був також останнім, а Андрій – передостаннім.

«Утім, ніхто з нас, з тієї трійки, не опустив руки: Андрій Кримов став заслуженим майстром спорту України, брат Микола став майстром спорту міжнародного класу, а я став майстром спорту й заслуженим тренером України. Тобто, початок був не дуже вдалий, але ми вірили в себе, вірили в успіх і завдяки цьому нам вдалося закласти традиції перемог».

Важкі часи були під час пандемії та на початку війни

За словами тренера, зараз у клубі тренується багато спортсменів, але під час пандемії та на початку війни зала пустувала.

«Я навіть подумав, що це вже нікому не потрібно: ані зал, ані штанга, ані м’яч, ані заняття з молоддю – усім ніби було не до цього. Але ми все ж відчинили двері зали. Це сталося десь на третьому місяці війни, тим паче, що зала могла використовуватися як бомбосховище. І знаєте, прийшло дуже багато людей. Думаю, тоді молодь скучила не лише за спортом, а за спілкуванням, адже не було спілкування ані в школах, ані у ВНЗ – усе дистанційно і все онлайн, а в нас усе наживо» – каже Фелікс.

Важливо – що зараз о молодь тут збирається і проводить час, те, що для неї змогли створити умови, у яких комфортно. Зокрема, у залі є все для повноцінних занять спортом: душові кімнати, роздягальні, тренажери, обладнання та атмосфера здорового ставлення до спорту.

«Я пишаюсь, що ми потрапляємо до складу збірної України»

Тренер говорить, що спортсмени клубу і далі виборюють призові місця на Всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Фелікс пишається, що збірна Сумської області переважно складається з його вихованців.

«На початку року в нас був складний календар: змагання в Коломиї, де проходив чемпіонат України з пауерліфтинг​​​​​​​у. Там ми представляли Сумщину, чим я дуже пишаюсь, адже ми зі свого маленького клубу, з маленького містечка не лише перемагаємо – ми потрапляємо до складу збірної України», – розказує тренер.

Двоє спортсменів клубу Марк Долженко та Андрій Степанов за результатами тих змагань будуть представляти нашу країну на чемпіонаті Європи в Данії. нині ж триває підготовка до цих змагань: Андрій буде виступати серед чоловіків у категорії дорослих, а Марк – серед юніорів.

«Пізніше були змагання в Кам’янець-Подільському, куди ми повезли більш кількісну команду. Адже я розглядав цей чемпіонат як шанс для нашої молоді. Було важливо, щоб вони побачили великих спортсменів, великі результати. Та й у наш час сам факт поїздки – це вже важливо. Команда Сумщини, яку ми представляли, посіла в усіх номінаціях командні призові місця і в абсолютній першості в нас також були кубки – Марк став другим в екіпіруванні й третім у класичному жимі лежачи», – говорить Фелікс.

До слова, син Фелікса Колтакова Іван також займається пауерліфтингом. Нещодавно хлопець завоював срібло на Чемпіонаті України:

«Мій особистий результат на цих змаганнях – друге місце. Я помітив, що хоч через війну масовість змагань і впала, бо багато наших спортсменів зараз на фронті, але рівень турніру залишився високим».

А у вихованця клубу Марка Долженка зараз надвідповідальний період – залишилося чотири тижні до міжнародних змагань у Данії. Для цього хлопець чотири рази на тиждень їздить до Глухова із Шостки на тренування.

«Після виступу на чемпіонаті України ми просуваємось далі: готуємося, відновлюємося. Я впевнений, поїдемо за нагородами. Моє завдання – виповнити норматив майстра спорту міжнародного класу. А для цього треба зібрати в сумі 920 кілограмів. Це сума триборства – присідання, жим лежачи та станова тяга. Для цього я тренуюся чотири рази на тиждень – їжджу сюди з міста Шостка. Помічаю, як прогресую», – каже Марк.

Двері глухівської «Гармонії» відчинені для всіх, як для спортсменів, які мріють про великі перемоги, так і для тих мешканців міста, які бажають просто тримати себе в гарній фізичній формі.

Про цінності

Фелікс Колтаков впевнений, що в період війни на спортивних тренерів та всіх педагогів, що займаються з молоддю, лягла особлива місія – дітей треба повертати до нормального життя.

«Парадоксально, але зараз наша робота отримала новий сенс, вона в Україні переживає “ренесанс”, тобто отримала друге життя. Я говорю так, бо спостерігаю за ситуацією не тільки в нашому клубі, а й у різноманітних гуртках із бісероплетіння, малювання, художніх секціях нашого міста. Роль гуртків, тренажерних залів, музичних шкіл зараз дуже важлива для молоді. А тому спортивні рекорди для мене, навіть, як для професійного спортсмена та тренера, – це щось другорядне», – зізнається Фелікс.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *