Десять будинків для переселенців підготували жителі села Грем’ячка. Тут готові безкоштовно прийняти всіх українців, які рятуються від війни.

Ще двадцять років тому в селі проживало вісімсот людей, зараз нараховується не більше двохсот шістдесяти. А тому, розповідає Тетяна Кравченко, в Грем’ячці багато покинутих будинків, які селяни ще у перші дні війни вирішили запропонувати переселенцям.

–Ми розуміли, що в тих умовах, що були на початку війни, в селі було вижити легше, а тому ми почали готувати будинки. Зібрались з людьми і поділились на дві групи: чоловіки і жінки. Чоловіки потрусили димоходи, завозили дрова, жінки прибирали в будинках. Але виникла проблема відсутності електропостачання, бо ці будинки багато років були без світла. Нам назустріч пішли працівники громади, голова громади, наша електромережа – Ямпільський РЕМ. Так ми подолали всі нюанси і за перший тиждень змогли підготувати десять будинків.

Люди розмістили запрошення в соціальних мережах і на нього відгукнулось десять родин з різних міст Сумської області. Переселенцям запропонували не лише теплу оселю, а і харчування, з яким у березні було особливо складно.   

-Було багато дзвінків: люди з Сум телефонували і говорили, що вже декілька днів не їли, тепла у них не було. Автобус з Сум їздив і ним до нас приїхало дві сім’ї. Багато людей цікавилось, але не приїздили, бо коли дізнавались, що ми знаходимось за 20 кілометрів від кордону, у них виникав страх. Ми говорили, що у нас тихо, спокійно, але люди не були впевнені, що будуть у безпеці.

Після деокупації області більшість переселенців повернулись до власних домівок. Зараз в Грем’ячці проживає лише переселенка з Шостки Тетяна Іванівна та родина з Луганської області. Багато підготовлених осель звільнились і готові прийняти потребуючих.

-Я проживала в Шостці, а коли війна розпочалась мене спіткало горе і я переселилася сюди в село, – розповідає Тетяна Іванівна. Воно ж, розумієте, тривоги розпочались, а у мене проблеми зі здоров’ям, будинок без ліфту, було важко підніматись та спускатись. Іншими словами, треба було кудись діватись.

Жителі Грем’ячки позитивно ставляться, що до них в село приїжджають переселенці. За весь час жодного конфлікту з ними не було, – розповідає жителька села Юлія Анатоліївна.

-У такий важкий час людям же треба десь жити. Якщо там дуже важко, постійна загроза життю, а у нас, дякувати Богу, спокійно, то будь ласка, хай приїжджають. У мене сусідка з Донеччини, вона корінна, але після навчання більше 20 років пропрацювала в Антрациті, повернулась додому. Гарна людина, добре до неї ставимось, хороші відносини сусідські.