Вже кілька місяців Шалигинська громада перебуває під постійними обстрілами росіян. Наша знімальна група відвідала прикордонні села громади, щоб дізнатись, як виживають люди за кілька кілометрів від позицій ворога.

Житель Шалигиного Віктор Миколайович розповідає, що в селищі ледь не щодня чутно вибухи.  

–Я світло в хаті не вмикаю ні ввечері, ні зранку. Тільки стемніло – ліг і сплю. І зранку встаю тільки світати починає. А стріляють вони постійно. У мене сина вбило під Броварами і тепер у мене нервовий стрес, їжджу у лікарню в місто Глухів.

Молодь намагається виїхати з небезпечної зони. Людям старшого віку їхати нікуди, та і бажаючих серед них покидати власні будинки небагато. В села завозять продукти, регулярно ходить автобус, швидка медична допомога виїжджає на виклики, – говорить Надія Василівна.   

-У магазинах все є. Ви знаєте, ціни не так, як були, але всі їдять – ніхто не голодує. Три рази вже давали гуманітарну допомогу. Може комусь ще давали, я вже не приглядалась, може дітям. Зателефонували «Василівна, гуманітарна» – я перша (сміється, -ред).

Жителька сусідньої Соснівки Мотря Кузьмівна розповідає, що по її селу окупанти гатили тричі.

-В городи потрапило – три рази стріляли. Але потім припинили, дякувати Богу поки тихо. Страшно, дуже страшно. Ми і не думали дожити до того, щоб у «мирний час» жити у війні.

Відвідали ми і село Сваркове. Володимир, який мешкає на східній околиці села, розповідає, що звуки вибухів в селі чутно настільки часто, що місцеві вже звикли.  

– Ніхто не ховається. Куди ж ховатись? Кожні дві доби бухкає там на болоті, але що і як, ми не в курсі. Головне, що снаряди сюди не летять.

За інформацією Генштабу, окупанти нарощують сили у прикордонних районах Брянської та Курської областей, обстріли Шалигинської громади дедалі посилюються: є жертви і руйнування.