75 років тому почалась електрифікація Ямпільщини

Про це пише директор Музею Трудове братство М.М. Неплюєва Валерій Авдасьов

Мікрохвильовка і холодильник, Інтернет і телебачення – давно стали для нас повсякденністю. Вже виросло три покоління людей, які не уявляють свого життя без електричних приладів.

Радянська історіографія стверджувала, що електрифікація країни почалась тільки після соціалістичної революції 1917р. Радянська влада дійсно займалась модернізацією країни, але не комуністи були першопрохідцями у цій справі. Задовго до революції, під егідою уряду, тут успішно працювали електротехнічні компанії «Сіменс», «Еріксон» та інші. Вони створили енергетичну базу. В 1913р. у Російській імперії діяли тисячі електростанцій, сумарною потужністю до 10 мегават.

Носієм технічного прогресу у наших місцях було Воздвиженське трудове братство. Локальна телефонна мережа «Siemens» змонтована тут у 1898р. Автономну електромережу постійного струму 110 вольт братчики запустили у 1915 році. Спершу тут з’явилось електричне освітлення. У 1919р. на електриці вже працювали млин та циркулярні пили. З 1922р. – насоси водяних свердловин. У 1926 р. улаштували радіо. Але Воздвиженський господарський комплекс випереджав свій час. Його електростанція проіснувала до 1941р.

Загальна електрифікація у нас розпочалась після Другої Світової війни. Старт їй дала постанова Радянського уряду «О развитии сельской электрификации», видана у 1945р. В колгоспах встановлювали локомобільні та дизельні генератори невеликої потужності. Вони забезпечували електроенергією колгоспні двори, ферми, майстерні. Наприклад у Воздвиженському в 1947р. обладнали трофейну німецьку пересувну електростанцію на 6 кіловат. Кустарна «колгоспна електрика» працювала нестабільно. Освітлення будинків сільських жителів майже не проводилось.

У 1947 році була створена Шосткинська енергетична експлуатаційна дільниця від Харківської міжобласної контори «Сільенерго». У 1950 р. «Сільенерго» збудувало високовольтну лінію Шостка – Ямпіль. Таким чином селище Ямпіль підключили до централізованої мережі змінного струму 220/380 вольт.

Нова електрифікація с. Воздвиженського була здійснена у 1953р., шляхом під’єднання до в/в лінії Шостка – Ямпіль. До віддалених хуторів (Туранівка, Олине) світло дійшло восени 1957р. Основні витрати при електрифікації покладались на колгоспи. Оскільки колгоспи були бідні, селяни безплатно працювали на прокладанні ліній: копали ями, ставили стовпи.

Відомий господарник В.І. Медведко, який у 1956р. став головою колгоспу у с. Антонівка писав: «В селе не было электричества и всего того, что с ним связано. Лампочки здесь зажигались два раза в неделю и то только в старом клубе, когда приезжала кинопередвижка со своим движком. Случись какая-нибудь поломка в плуге, сеялке, чтобы заварить отремонтировать, ездили обычно в МТС, в райцентр, на что уходил целый день. Чтобы смолотить мешок зерна, надо ехать за 20км в город Шостку. Своей мельницы в селе, да и в окрестных селах, не было… Трудно описать тот энтузиазм и единодушие, с которым люди приветствовали идею электрификации села. Работали бесплатно, методом народной стройки. И когда в село пришёл ток, это был настоящий всеобщий праздник».

Слід сказати, що в інших областях УРСР електрифікація села тривала до кінця 1960-х років, і навіть у 1970-х. Попервах єдиними побутовими електроприладами в хатах були лампочки. Інші «девайси» почали з’являтися в кінці 1960-х. Це були радіоприймачі. Потім телевізори. Антени для них часто робили самі – з трубок. Телевишки знаходились далеко, тому антену підіймали метрів на 10–12 від землі. Утюги, холодильники та інші прилади стали масово використовуватись з початку 1970-х.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.