
«Мир та війна нашими очима»: в Свеському психоневрологічному інтернаті готують патріотичну виставку картин
Патріотичні картини для військовослужбовців вже три місяці малюють підопічні Свеського психоневрологічного інтернату. Тут, за кілька кілометрів від кордону, знайшли прихисток більше 170 хворих жінок з різних куточків України.
Як розповідає керівник закладу Оксана Чайка, більшість жінок, незважаючи на хворобу, добре розуміють небезпеку, яку несе з собою російське вторгнення.
– Вони чули, коли на нас були ворожі нальоти. Підходять до мене і розповідають: «а ми спустились» , «а ми ховались» , «а ми сиділи перечікували», «але ж все буде добре?». Я відповідаю: «так, звісно». Ми їх підтримуємо, налаштовуємо на те, що все налагодиться. Дякувати Богу, у нас зараз тихо, спокійно і, будемо вірити, так все і залишиться.
Жінки повністю покладаються на Збройні Сили України, відчувають себе в безпеці навіть в такому складному регіоні. У свою чергу намагаються всім можливим підтримати наших військовослужбовців.

– Вони дуже гарно в’яжуть, а тому з перших днів війни вирішили хлопцям з ЗСУ допомагати в’язаними шкарпетками, – розповідає організатор дозвіллевої роботи Надія Баклан. – А коли на просторах інтернету з’явились патріотичні мотиви картин, вони загорілись, попросили придбати їм і малювали разом. Вони постійно слідкують за новинками, які виходять, і просять щось докупити, з захопленням цим займаються. Це було на початку березня, а зараз вони все більше приділяють цьому уваги – хочуть зробити виставку «Мир та війна нашими очима».

Підопічна інтернату Оксана, яка приїхала сюди в 2009 року з Конотопу, розповідає, що на заняття по малюванню регулярно ходить більше двадцяти людей. Зараз жінка малює на картині велике синьо-жовте серце.
– Жовтий і синій – це Україна. Ми за Україну! Я люблю малювати і ляльки – мотанки я роблю, бісером люблю вишивати. В інтернет заходжу і дивлюсь, як робити ляльки-мотанки, як бісером вишивати.

А уродженка Лисичанська Олена малює Берегиню, яка собою закриває Україну. Її рідне місто зараз під вогнем ворожої артилерії. Сестра встигла виїхати, а от з тіткою не має зв’язку з середини травня.
– Старих шкода, які залишились без хліба, без хати. Все життя прожили, дбали, а росіяни прийшли і за одну секунду розгромили їх дім. Цього найбільше шкода, а ми тут… Що ми тут? Живемо собі, нас нагодують, напоять, чиста постіль, викупані, що нам ще потрібно? А ось людей шкода.

Ще одна підопічна інтернату Аня з Харкова, незважаючи на великі проблеми з зором, виготовляє просто неймовірні вишивки бісером. Щоправда, з початку війни мама жінки не має змоги придбати заготовки для творчості доньки.
– Мені зробили операцію на очах, чотири такі операції, але я вишиваю бісером. Раніше мама купляла і присилала мені заготовки, а зараз війна – важко купити. Я дуже люблю вишивати …