Школа у селі Паліївка, що на Ямпільщині, не працює вже дванадцять років. Її закрили як малокомплектну в рамках освітньої реформи, учнів перевели у сусідні школи. В той час, розповідають місцеві жителі, тут навчалось понад 100 дітей.

“Дуже багато тоді було учнів, навіть у дві зміни діти ходили. Сама не знаю, як так трапилось, що у 2010 році школу закрили. Тепер самі бачите, на що вона перетворилась. Мені її шкода, аж плач бере”, – говорить Віра Акієва, жителька села Паліївка.

“Гарна у нас була школа. Тут майданчик був, клумби. Географічний майданчик був великий, вчителі у нас були такі, що нас багато вийшло з вищою освітою учнів. А у 2010 році закрили. Сказали, що мало учнів, що некомфортабельна і таке інше. Пообіцяли великі гори, дітей почали возити в Ямпіль, у другу школу. А школу розтягнули в одну мить. Не встигли отямитись, а школи немає”, – каже жителька Паліївки Ірина Дяченко.

Проблема покинутих приміщень колишніх шкіл актуальна для багатьох громад. Таких прикладів тільки на Ямпільщині кілька десятків, – розповідає краєзнавець Едуард Баранов. Після того, як кількість учнів у віддалених селах зменшилась, навчальні заклади вирішили закрити, учнів почали возити до опорних шкіл, вчителів звільнили, а про шкільні приміщення, каже пан Едуард, просто забули, і вони швидко прийшли в занепад.

“На даний час в такому стані всі колишні восьмирічні школи. Наскільки мені відомо, з тих шкіл, які я об’їхав, залишились лише школи в Чуйківці та Уску, а інші школи або закриті, або їх переформатували, як в Грем’ячці, під заклад культури”, – розповідає краєзнавець Едуард Баранов.

За словами голови Ямпільської селищної ради Ольги Губар, такі випадки дійсно непоодинокі. Будівлі, які залишилися після реформування освітньої галузі, зазвичай дерев’яні, побудовані в ранні радянські часи, їх подальше використання найчастіше неможливе, – сказала Суспільному пані Ольга.

Щодо Паліївки, то долю будівлі колишньої школи вирішуватимуть разом з депутатами вже після війни.

Автори: Олександр Соломко, Сергій Одарченко.